№4
Пам'ятка бійцю

Меню

Пошук

Вітаю Вас, Гость · RSS 15.12.2017, 10:28

У військових конфліктах найвищу ціну платять діти

       Військові дії ведуть до величезних розладів психіки, особливо у дітей.

Ніхто ніколи не мав уявлення, що у XXI столітті всередині Європи може трапитись війна. Звичайно, морально, емоційно, люди не були готові до того, що будуть військові дії, що може бути стрілянина, може руйнуватися житло, може з’явитися потреба переміщуватися, по суті, лишати домівки і переїжджати. Це великий стрес для людей, для нормальної дорослої психіки, і колосальний стрес для дитячої психіки.

Це не тільки проблеми тих дітей, які пережили військовий конфлікт, які лишилися в зоні проведення антитерористичної операції або були внутрішньо переміщені. Це також проблеми всіх дітей, які є в Україні. Адже всі бачать новини по телебаченню, де йдеться про військові протистояння, безпосередньо спілкуються з дітьми, які переїхали  з територій, де орудують терористи. Тож аби вони не мали в майбутньому проблем з психікою, необхідно працювати на упередження.

Величезне навантаження лягає на вчителів, вихователів, психологів.

Діти можуть замикатися, виявляти агресію, виявляти необмежену кількість реакцій, і педагогам, і психологам треба з цим впоратися. Ми не були готові до війни, і ті ж шкільні психологи не готувалися до роботи з поствоєнним стресом.

У будь-якій точці земної кулі найвищу ціну платять діти. Вони наражаються на різні небезпеки. Сам факт переміщення – з сім'єю, а тим більше окремо,  вже – стрес для дітей. На це накладається ще й травма, яку діти отримали, ставши очевидцями воєнних дій.

Кілька місяців тому ЮНІСЕФ проводив експрес-оцінку соціально-психологічного стану дітей, які перебувають у зоні конфлікту. Результати показали, що більш ніж 60% дітей, які стали свідками або навіть учасниками того чи іншого виду насильства, воєнних дій, мають психологічну травму. Безумовно, вони потребують дуже серйозної підтримки та реабілітації .

Насправді неважливо, звідки дитина, з якої сім'ї, яку сторону підтримує. Мова не йде про контекст внутрішньої напруги та причини, які до цього призвели. Дитині, котра проявляє агресію до інших, так само необхідна допомога й психологічна реабілітація, як і будь-якій іншій, що стала учасником або просто свідком насильницьких чи воєнних дій. Головне – врятувати дитину, вивести її з цього стану. 

Батькам потрібно правильно розмовляти з дітьми про насильство, з яким вони можуть зіштовхнутися або яке можуть просто побачити, навчитися контролювати свої емоції та правильно реагувати на оточення. Це не завжди легко, але необхідно. 

Допомога дітям, у яких батьки знаходяться в зоні АТО

Психологи наголошують, що особливу увагу треба приділяти дітям, аби їхня фантазія не завела у «нетрі». А коли вони починають ставити запитання, то відповіді необхідно давати на кожне, втім нейтральні. На стан дітей впливає мамина реакція на те, що тато перебуває у зоні АТО. Зокрема, як скільки сильно вона переживає. Тут ситуація така: дитині, зазвичай, не важливо, яку вона інформацію отримала по телевізору чи в школі, головне – реакція батьків.

Дитина бачить поведінку мами й інтерпретує по­-своєму. Тому, коли ставить багато запитань, але коли не отримує відповідей та пояснень, де її тато та що з ним, вона може закритися у собі, з’явиться відчуття непотрібності та передчуття горя. Як наслідок – незадоволення світом, негативізм до близьких та інших людей. Це неправильно, коли мама, нічого не пояснюючи дитині, говорить, що все гаразд, а натомість сама переживає. Діти усе це бачать та відчувають. На кожне своє запитання дитина заслуговує відповіді.

У кожній сім’ї своя специфіка реакцій на стреси, втім, є загальні поради: коли мама плаче і в дитини є запитання, то треба їй усе правильно пояснити. Важливо повідомити дитині інформацію про наявну ситуацію відповідно до її запитань, в міру необхідності, відповідно до когнітивних і емоційних можливостей дитини.

Звісно, не можна говорити, що тато вбиває чи зараз на війні, варто більше робити акцент на позитиві. Важливо казати, що тато захищає Батьківщину. Треба пояснювати, що мамі зараз складно, їй потрібна допомога. Головне – не боятися спілкуватися з дитиною. Підбадьорюйте, кажучи, що кожен її хороший вчинок – це плюс для тата і мами. Дитина повинна знати, що її батько ­ герой, він прагне гарного життя для сім’ї, щоб рідні відчувати себе комфортно, жили під мирним небом, аби дитина гордилася своїм татом.

Категорично не можна казати, що тато у біді, його можуть вбити, бо це формує в дитини страхи і у своїй уяві вона може «зайти» дуже далеко, а на основі цього з’явиться невроз чи ще гірші наслідки. Тобто, варто намагатися уникати надмірно драматичних чи деталізованих повідомлень, а навпаки ­ заспокоїти дитину.

Коли батьки бачать, що дитина стала більш агресивною, є порушення сну, якщо вона надто пильно придивляється до емоцій близьких, експресивно реагує на певну поведінку мами, інших рідних, це є ознакою внутрішніх переживань і напруги. У таких випадках необхідно звертатися до спеціаліста за допомогою.

Мирослава Мушкевич,

психотерапевт

 

Соцiально-психологiчний центр © 2017 Хостинг від uCoz