Пам'ятка бійцю

Меню

Пошук

Вітаю Вас, Гость · RSS 28.07.2017, 00:46

Головна » 2016 » Грудень » 1 » Дружинам учасників бойових дій
17:33
Дружинам учасників бойових дій

Ви переживали різні почуття – хвилювались, сумували, пишалися ним, відчували самотність, раділи його дзвінкам і злились, що його не було поряд, коли ви цього потребували. Ви мали безсонні ночі, хвилюючись за життя дорогої вам людини, яка перебуває у зоні збройного конфлікту. Але зараз можна зітхнути з полегшенням: ви та ваш військовий можете радіти – ви знову разом. Зустріч може бути щасливою і хвилюючою. Хоча возз’єднання родини – подія радісна, проте вона може стати для всіх і певним випробуванням. Не варто про це забувати.

Ви та близька вам людина, яка повернулася, увесь цей час хоч і підтримували стосунки через телефон, Інтернет чи інші засоби зв’язку, проте, все ж отримали різний досвід та змінилися.

Наприклад, ви навчилися робити щось нове, взяли на себе додаткову відповідальність за дітей, за господарство, за роботу тощо. Він теж по-іншому себе побачив. Отримав новий для себе досвід. Для «знайомства» з цим новим вам обом потрібен буде певний час. Для того, щоб зробити повернення військового додому легшим, вам варто знати, чого очікувати та чи реалістичні ваші очікування.

 Важливо! Хоча ви могли бути на зв’язку зі своїм рідним, слідкувати за подіями по телебаченню і в Інтернеті, проте ви можете не знати багато чого, і ваш рідний може не бажати в цей момент розказувати про свій досвід. Як би вам це не було важко, не змушуйте його ділитись усім, крізь що він пройшов. Не поспішайте! Дайте собі та йому час призвичаїтись

 У подружжі зазвичай після повернення починається фаза «медового місяця», яка триває досить короткий період. Ваш чоловік під час збройного конфлікту міг  пережити як багато позитиву, так і мати травматичний досвід. Ви за час відсутності чоловіка могли стикатися з різними труднощами і самостійно вирішувати їх. Ви можете відчувати злість через те, що вам довелося самій справлятися з побутовими завданнями за час його відсутності. Ви можете відчувати гордість за те, з чим могли впоратися за час його відсутності. Ваше власне життя теж може змінюватися, у вас можуть з’явитися нові знайомі або друзі. Можливо, вам необхідно обговорити ці зміни і зобов’язання один перед одним, у ваших стосунках.

Розділяйте або ж переоцінюйте сімейні ролі, обов’язки тощо.

  • Будьте готові до того, що домашні ролі в родині можуть змінитися (і також можуть змінитися особистісні риси характеру).
  • Поговоріть про те, що нового ви навчилися робити, виконанню яких домашніх обов’язків кожен з вас надає перевагу (тепер це можуть бути абсолютно інші речі, відмінні від тих, які були до служби чоловіка/дружини у війську).
  • За потреби йдіть на компроміси. Ви обидва маєте бути впевнені, що потреби кожного з вас розуміють і поважають.

Піклуйтеся про себе, долайте стрес через здоровий спосіб життя.

  • Виконуйте фізичні вправи (наприклад, прогулянки на свіжому повітрі, йога). Багато йога-вправ ви можете знайти на https://youtu.be/BT-tP7vsgQ вправи для початківців. Обов’язкове щоденне фізичне навантаження (від занять фізкультурою до рубання дров чи порання на ділянці, у дворі). Для виведення гормонів стресу ви повинні раз на день пропотіти від фізичного навантаження.
  • Використовуйте техніки розслаблення, виконуйте дихальні вправи (ефективність цих вправ підтверджена в процесі досліджень). Добре допомагає розслабитись ваш дозвіл собі займатись улюбленою справою/хобі. Якщо ви віруючі, допомагає молитва чи відвідування служби.
  • Забезпечте тривалий нічний сон (8-9 годин) або визначте, який розпорядок для вас є оптимальний, і намагайтесь його дотримуватись.

НЕ РОБІТЬ ЦЬОГО!

  • Не змушуйте вашого військового говорити. Можливо, він ніколи не буде почуватися зручно настільки, щоб розповісти вам про свій бойовий досвід. Краще спробуйте такі альтернативні способи, як розмови зі свідками цих подій. Робіть це, не приховуючи від свого військового. Хіба що ви можете їм сказати: «Мені б хотілося дізнатись про твоє життя там, але якщо ти не готовий чи не хочеш розповідати, я приймаю твоє рішення. Дай мені знати, коли ти схочеш розказати».
  • Увага! Ми могли би порадити не зупиняти і не тікати від теми, коли він говорить, але майте на увазі, що вам самим може бути важко і боляче слухати його (саме потреба уберегти вас від болю, співчуття може спонукати його замикатись у собі). Як бути в такій ситуації? Як варіант, будьте чесними і щирими у співчутті. Можете сказати: «Я бачу, як важливо тобі говорити, мені це боляче чути. Я би все зробив/ла, щоб захистити тебе і себе від нього. І я радію, що нам вдалося це пережити». Намагайтеся не давати оцінок: «Та я знаю, як тобі було весь час». Наприклад, не говоріть: «Те, що тобі довелося робити, це  жахливо», «Гади, як вони могли, це несправедливо».
  • Не намагайтеся вказувати, що йому «треба» робити в наказовій формі, це принижує.
  • Не використовуйте кліше або усталені вирази: «Війна – це пекло» або «Якщо ти вже повернувся, можеш залишити все у минулому. Забудь». Замість цього краще скажіть йому, що ви турбуєтеся про нього, ви любите його і ви будете поряд стільки, скільки потрібно.
  • Не давайте вашому рідному порад, попередньо не вислухавши його уважно.
  • Не поспішайте. Для повторного «знайомства» і відновлення комфортного відчуття поряд одне з одним необхідний певний час.

 

Катерина Хоп’як,

з посібника ''Ми пережили:

техніки відновлення для сімей,

військових, цивільних та дітей''

за ред. Галини Циганенко

Переглядів: 74 | Додав: spcenter | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Соцiально-психологiчний центр © 2017 Хостинг від uCoz