Інформація
Пам'ятка бійцю

Меню

Пошук

Вітаю Вас, Гость · RSS 27.07.2017, 00:29

Головна» За 2011 рік » Інформаційні бюлетні №9: Гіперактивна дитина

Інформаційні бюлетні №9: Гіперактивна дитина

Гіперактивна дитина

     Вона нетерпляча та метушлива, імпульсивна й агресивна. Не може утримувати на чомусь увагу понад 5-10 хвилин. Багато і швидко розмовляє, ставить незліченну кількість запитань, але на відповіді не чекає, бо за мить встигає зацікавитись чимось іншим. Такі діти надзвичайно чутливі та вразливі, деякі мають занижену самооцінку.

     У перекладі з латини «активний» – означає діяльний, дієвий. А грецьке слово «гіпер» указує на перевищення норми. Гіперактивність у дітей виявляється не властивими для нормального, відповідного вікового розвитку неуважності, імпульсивності, підвищеною рухливістю. За даними психолого-педагогічної літератури, характеризуючи таких малят, вживають терміни: «рухливий», «імпульсивній», «спритний», «енерджайзер», «вічний двигун», «живчик», «вулканчик», «торнадо». Через вертлявість і непосидючість вони одразу впадають у вічі, виокремлюються на тлі однолітків.

      Будь-яка жорстка критика, порівняння з іншими посилює їхню невпевненість у собі. Однак батькам простіше накричати на дитину або покарати її, ніж виявити терпіння, спокійно вказавши на помилку, визнаючи, що малюкові необхідна допомога фахівців.

    Деякі автори використовують і такі словосполучення, як «моторний тип розвитку», «діти з підвищеною активністю», «діти з підвищеною афективністю». Ці симптоми, а також надмірне нервове збудження, недостатній контроль над рухами та емоціями, погана координація рухів, підвищена втомливість визначають синдром гіперактивності, на яку, за даними фахівців, страждає мало не половина малят. Водночас багато фахівців відзначають щорічне збільшення кількості малечі з таким психологічним розладом і констатують, що за останні  5 років ситуація значно погіршилась. Лікарі стверджують, що хлопчики утричі вразливіші за дівчаток. З урахуванням щорічного поглиблення цієї проблеми, сьогодні питання гіперактивності хвилює вже не лише батьків, психіатрів та психологів, а й урядовців. Адже, за деякими експертними оцінками,  лише в Україні таких дітей нині 50 до 150 тисяч.

    Гіперактивністю називають надмірну фізичну і розумову активність у дітей, коли нервове збудження переважає над гальмуванням. Лікарі вважають, що  гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними психологічними тестами. Кажучи науковою мовою, маємо справу з мінімальною мозковою дисфункцією. Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже змалечку. Надалі емоційна нестійкість і агресивність часто призводять до конфліктів у сімї і школі. Найяскравіше гіперактивність проявляється у старшому дошкільному і молодшому шкільному віці, коли відбувається перехід від ділової діяльності до навчальної. Через це збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей вимагають уміння концентрувати увагу в продовж тривалого відрізку часу, доводити почату справу до кінця, отримувати  певний результат.

      Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність як симптом хвороби заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють численні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості свого малюка і, стурбовані цим, шукають контактів із психологом.

      Психологи виділять ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей:

1.  Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, маля корчиться, звивається.

2.      Дитина не може спокійно сидіти на місці, коли від неї цього вимагають.

3.      Легко відволікається на сторонні подразники.

4.      Насилу може дочекатися своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях у колективі (на заняттях, під час екскурсій і свят).

5.      На запитання часто відповідає не замислюючись, не дослухавши їх до кінця.

6.      При виконаннях вправ має труднощі (не пов’язані з негативною поведінкою або недостатнім розумінням), не може отримувати необхідний результат.

7.      Насилу зберігає увагу при виконаннях завдань або під час ігор.

8.      Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.

9.      Не може гратися тихо, спокійно, дотримуватися правил.

10. Багато базікає.

11.    Часто заважає іншим, чіпляється до сторонніх (наприклад, втручається в ігри інших дітей, відбирає іграшки, кидає їх).

12.    Часто складається враження, що дитина не слухає звертань до неї.

13.    Нерідко губить речі, необхідні в дитячому садку, школі, вдома.

14.    Інколи її дії небезпечні, вона не замислюється про наслідки, але    пригод або гострих відчуттів не шукає (наприклад, вибігає на вулицю, не роззирнувшись навкруги).

      Крім того, треба зазначити ще один важливий фактор виникнення хвороби – соціально-психологічний. Не виключено, що якоюсь мірою гіперактивний синдром – це хвороба сучасного суспільства XXI століття, прискорення ритму життя.

      Не останню роль у появі гіперактивності відіграють комп’ютер і телевізор, які, випліскуючи зливи негативної інформації в маси, провокують агресію та нервову збудженість не лише у дітей, а й у дорослих.   Утім, соціально-психологічний аспект – це, насамперед, вплив родини. Йдеться не лише про проблемні сімї, в яких, наприклад, хтось із батьків хворий на алкоголізм. Гіперактивність найчастіше трапляється у дітей із родин, де бракує теплих емоцій. Інколи, глянувши на батьків, можна впевнено стверджувати, що допомога, принаймні психологічна, потрібна саме їм, а не дітям, адже, як відомо, малюк, по суті, - дзеркальне відображення взаємин між батьками.

     Не лише у нашій країні, але й у всьому світі кількість таких учнів неухильно зростає. Якщо дитина гіперактивна, то труднощів зазнає не лише вона сама, а й її оточення: батьки, однокласники, вчителі, друзі. Такому малюкові необхідна своєчасна допомога, інакше надалі може сформуватися асоціальна або навіть психопатична особистість: відомо, що серед малолітніх правопорушників значний відсоток складають гіперактивні.

     Переважну кількість батьків незвичайна поведінка дітей починає турбувати під час підготовки до школи (пік хвороби припадає на 5-7 річний вік). Саме тоді стає зрозумілим, що малюк навряд чи витримає за партою час, відведений на урок. До того ж, імовірно, у нього виникнуть труднощі з пошуком друзів.

     Звісно, педагогам зручніше відправити гіперактивного малюка до психіатра чи невропатолога, ніж шукати до нього підхід. Тому в нашій країні багатьох гіперактивних дітей переводять на навчання за індивідуальним планом, ураховуючи індивідуальні особливості.

   Допомога гіперактивній дитині  це дуже складний процес, і багато підводних каменів очікує як на батьків, так і на фахівців на шляху до повного подолання хвороби.

 Для початку батькам варто спробувати прийняти особистість малюка. Намагайтесь його любити таким, яким він є, та, не соромлячись, виявляйте це почуття.

  Малята зі СДУГ потребують особливого поводження, стилю спілкування, налагодження позитивного сімейного мікроклімату, виконання певних правил поведінки, систематичної підтримки батьків та оточення.

    Гіперактивних малят, котрі мають діагноз СДУГ, лікують медикаментами, які після відповідного обстеження призначає психіатр. Психологи та психотерапевти пропонують безліч різноманітних психологічних методик і вправ виховання самоконтролю поведінки, адаптації у колективі однолітків, розвиток комунікативних навичок, посидючості та уваги (корекційну програму для кожної дитини розробляють індивідуально).

  Для таких малят обов’язковими є режим, спеціальна дієта (обмеження у солодощах, гострих і смажених стравах).

      Для них дуже корисні заняття на розвиток тактильних відчуттів та дрібної моторики (ліплення, малювання пальчиками, нанизування намистинок), ігри з водою, пісочна терапія, заняття плаванням, незмагальні та некомандні заняття (теніс, бадмінтон тощо).

  Зазначені методи, безумовно, ефективні. Утім, допомогти дитині по-справжньому, а не частково зняти симптом хвороби, можна лише за умови, що батьки бажають саме допомогти, а не спростити собі життя. Тому вони мають бути готові не лише тривалий час витрачати на заняття з фахівцями, дотримуючись однієї лінії виховання, а також працювати над собою: вирішувати власні психологічні проблеми, покращувати мікроклімат у родині.

Категорія: Інформаційні бюлетні | Додав: spcenter (26.09.2011)
Переглядів: 1533 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Соцiально-психологiчний центр © 2017 Хостинг від uCoz
Хостинг від uCoz