Інформація
Пам'ятка бійцю

Меню

Пошук

Вітаю Вас, Гость · RSS 17.02.2019, 04:40

Головна» Чорнобиль і суспільство » Особливості життя чорнобильських самоселів

Особливості життя чорнобильських самоселів

Відомо, що внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 р. усіх без винятку мешканців було евакуйовано з території зони відчуження. За законом, жодних людей, окрім персоналу, у цій зоні бути не повинно. Проте зявились вони дуже скоро, утворивши окрему унікальну етнічну групу на Поліссі – самосели, або самопоселенці, як їх ще називають.

Повернення

Повернення почалося ще під час евакуації. Зокрема, біля сотні мешканців с. Іллінці відмовились від евакуації і зникли з поля зору евакуаційних штабів. Можливо, тут людям допоміг багатий партизанський досвід, отриманий місцевим населенням ще з часів війни.

Перша хвиля повернення почалася через кілька тижнів після евакуації і тривала біля двох років. Повертались, як правило, жителі сіл та приватного сектору м. Чорнобиля, переважно літнього віку. В опитуваннях вони називали дві основні причини повернення – невлаштованість на новому місці та нудьгу за рідною домівкою. Чимало селян виселили в райони з відмінними від поліських природними умовами – південь і схід України, навіть Крим. Для землероба це – катастрофа. Крім того, житло для переселенців зводили аврально і нерідко низької якості. А були й інші випадки: на Троєщині, одному з київських масивів, люди роками стояли в черзі в очікуванні житла. А квартири дали переселенцям. Це, в свою чергу, породжувало заздрість і суперечки серед людей. Поява такої невідомої й незрозумілої загрози як радіація, дезадаптація на новому місці проживання або й взагалі його відсутність, розрив родинних і дружніх зв’язків – усе це перетворило евакуацію на особистий «кінець світу».

Як вихід із цієї ситуації деякі переселенці вибрали повернення. Верталися «нелегально» – звіриними стежками в обхід постів. Поверталися «легально» – влаштовувалися на роботу в зоні і поселялися у свій дім.  Можна припустити, що такі способи реевакуації визначили географію розселення самоселів. У 1987-1990 рр. вони проживали у м. Чорнобилі та 17 селах. Усі ці села розташовані у південному секторі зони відчуження, обмеженому з півночі дорогою Діброва-Чорнобиль-Славутич, з інших сторін – кордоном зони відчуження. Легально повертались у Чорнобиль, нелегально – в села.

Попервах селяни, як могли, приховували своє перебування, навіть печі топили по ночах. Згодом вони, як кажуть, вийшли з «підпілля» і уперто й наполегливо відстояли своє право жити і померти на рідній землі. Офіційна влада нічого не могла протиставити вимогам самопереселенців. З одного боку, вони порушували закон, і такі дії підлягали відповідним санкціям. З іншого – їх розуміли, їм співчували і вже точно не бачили в них соціальної небезпеки. Єдина акція примусового виселення, котру міліція проводила у 1989 р., була перервана втручанням особистого складу однієї з армійських частин, розташованих у цьому районі. Таким чином, самосели стали невідємною частиною реальності зони відчуження.

Життєвий уклад

Самопереселенці призвичаїлись до існуючих умов і поступово сформували свій, унікальний, образ життя. Його підґрунтям стало підсобне хазяйство напівнатурального типу, котре виробляє більшу частину продуктів харчування. Структура такого хазяйства обов’язково включає в себе город і сад, а також ще одну чи дві складових, таких як бджільництво чи домашня птиця (кури); рідше тримають скот – корів чи свиней.

Окрім сільгосппродукції традиційно використовуються щедрі тут «дари лісу» – ягоди й гриби. Окремі селяни добувають дичину, як правило, петлями й капканами, мисливська зброя теж використовується, але рідше. Мешканці сіл, розташованих біля р. Прип’ять, промишляють сітями рибу, яка служить там універсальним обмінним еквівалентом. В основному, полюють і рибалять чоловіки віком до 50 - 55 років, тобто одиниці.

Підсобне хазяйство для багатьох стало сенсом їхнього буття. Життя протягом року підпорядковане природному і сільськогосподарському циклу, а перебіг дня – руху сонця. Самосели кажуть: «Тут нема часу, тут нікуди спішити». Час у них циклічний, життя розмірене й передбачуване, а існування іншого світу, де час лінійний, ніяким чином на це не впливає. Колись у них теж був лінійний час, але в 1986 р. він замкнувся. Відсутність органів управління дискомфорту в людей не викликає. Уся самоорганізація спільноти будується навколо найавторитетнішого місцевого мешканця – «старости». До 90-х допомога від керівництва зони відчуження носила епізодичний і, так би мовити, благодійний характер. У 1993 р. відбулася умовна «легалізація» самоселів, що дещо розрядило їх автономне існування. Головне – підключили до інфраструктури – підвели світло й телефон (щонайменше один на село). Автокрамниця раз на тиждень привозить деякий мінімум необхідного – сіль, масло, сірники тощо. Раз на місяць – поїздка на базар за зону, у м. Іванків. Ну й, звісно, доставка пенсій. Медичне обслуговування складається зі спецмедсанчастини в Чорнобилі та «швидкої допомоги». За селами закріплені дільничні міліціонери. Радіаційний фон місць проживання самоселів відслідковується в ході виконання радіаційно-екологічного моніторингу зони відчуження.

Як демографічна група самосели мають досить характерні риси. Так, у 1992 р. 95% даної спільноти мали вік 50 і більше років, 75% – більше 60. Надалі частка старших впевнено підвищувалась. Співвідношення чоловіків і жінок – 1 до 2 зберігається й нині.

В силу переважно не репродуктивного віку, дітей у самоселів нема або майже нема (25 серпня 1999 р. у зоні народилася дівчинка, яка жила в Чорнобилі до 7 років, а потім – в інтернаті). Інших місцевих «уродженців» тут, на щастя, нема. Зате бувають «сезонні» діти, що їх батьки відправляють на літо до бабусь-самоселів на «оздоровлення». Так, у 1999 р. тут відмічено 10 таких дітей. Більшість свідчень їх перебування в зоні відноситься до 90-х років, після 2001 р. таких свідчень немає. Можливо, посилився режим охорони або діти просто виросли.

Мабуть, найхарактернішою рисою цих людей є повна відсутність у них радіофобії. Система аргументів проста і ясна – «радіації не видно й не чутно», «кішка кошенят приносить багато і нормальних», «на здоровя не скаржимось».

Наступною характерною рисою у них є самодостатність – вони не скаржаться на владу і нічого у неї не просять. На все дивляться з мудрістю людей, що мають великий життєвий досвід і зробили свій дуже важливий життєвий вибір. Світ за зоною для них – наче інший континент і події  в ньому самосели сприймають досить абстрактно. Єдиною зв’язною ланкою з цим світом є родичі.

Для оточуючого світу ці люди стали відкриттям і шоком. Для одних це герої, що кинули виклик страшній катастрофі й тогочасній системі. Для інших – справжні патріоти рідної землі. Треті бачили в них останніх носіїв поліської культури.

Носії культури

Є щось парадоксальне в тому, що катастрофа об’єкта, який вважався вершиною технологічної думки, призвела до консервації традиційного поліського укладу. Це дуже точно описала Ліна Костенко, назвавши цих людей «аборигенами атомних резервацій».

У Чорнобилі хати самоселів сусідять із корпусами лабораторій, і це справжні паралельні світи. Всередині лабораторій із тихим гулом працюють спектрометри, у хімічних апаратах осідають трансуранові елементи, на комп’ютерах будуються карти, поповнюються й обробляються бази даних. Отримані тут результати досліджень і спостережень мають широку географію адресатів – вітчизняні й зарубіжні наукові центри, органи влади й управління, міжнародні організації, такі як ООН і МАГАТЕ (Міжнародна агенція з атомної енергетики). У хатах самоселів  на стінах висять фотографії предків з початку ХХ ст., предмети побуту й меблі майже не змінилися з 50 – 70-х, прийоми хазяйнування мають більш ніж вікову традицію. У першому із цих світів закладається фундамент майбутнього, другий – зберігає минуле.

Прогноз

На думку соціологів, майбутнє у спільноти самоселів досить коротке – не більше 10 – 15 років, у силу віку її членів. Станом на 2008 р. у зоні нараховувалася третина від їх початкової кількості. Поступово кількість цього населення впевнено зменшується. Врешті-решт, ймовірно, буде перегорнута і ця унікальна сторінка історії Полісся.

Категорія: - | Додав: spcenter (02.11.2012)
Переглядів: 1247 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Соцiально-психологiчний центр © 2019 Хостинг від uCoz
Хостинг від uCoz