Інформація
Пам'ятка бійцю

Меню

Пошук

Вітаю Вас, Гость · RSS 25.06.2017, 07:23

Головна» Публікації » Єдина дитина в родині

Єдина дитина в родині

У наш час дуже багато родин мають єдину дитину. Існують різні, дуже вагомі причини того, що в багатьох родинах не більше однієї дитини.

Найпоширенішою причиною є причина матеріальна. Багато батьків говорять: «Краще ми виховаємо у статку одну дитину,  дамо їй якісну освіту, зможемо підтримати її в юності…» або «Ми не можемо собі дозволити більше ніж одну дитину».

Інші батьки говорять про те, що дитина вимагає занадто багато уваги,   а їм хотілося б більше особистої свободи для роботи чи один для одного.

Це правда, діти обходяться дорого. Дороге медичне обслуговування, одяг, дитяче харчування, іграшки. Недешеві розвивальні заняття, дитячі садки, школи, ВНЗ. Утім, батьки, які вирішили, що прийнявши рішення про другого малюка, уже не вираховували, у що це обійдеться, а просто перерозподіляли свій бюджет.

Рішення мати більше ніж одну дитину – це внутрішня готовність родини підсилити і розвинути свій потенціал. Якщо говорити про дітей тільки з погляду матеріальних і емоційних витрат, та дорослим узагалі варто було б від них відмовитися.

Звичайно, у єдиної дитини є певні переваги: дитиною вона більше може розраховувати на безроздільне володіння мамою. Вона починає з мамою найпростіші стосунки «я і ти», не ускладнені втручанням інших дітей і їхнім зазіханням на те, що, на її думку, належить їй одній.

Така дитина, підростаючи,  легше навчається залишатися без мами  чи відпускати її саме тому, що фантазія про те, що мама безроздільно належить їй, робить світ малюка стабільним і надійним.

Ця видима комфортність розвитку дитини іноді змушує дорослого замислитися: а якщо я вирішу завести ще одну дитину, чи  не відіб’ється це на розвитку первістка?

Міркуючи подібним чином, дорослі повинні враховувати деякі недоліки становища єдиних дітей. Очевидним недоліком можна вважати просту відсутність можливості постійно грати і спілкуватися в побуті з людиною, що має з тобою приблизно рівний життєвий досвід.

В іграх дітей є дуже багато того, чого не можуть забезпечити дорослі, навіть якщо дійсно намагаються грати зі своїми дітьми. По-перше, це час. Оскільки, як відомо, гра – це основний вид діяльності маленької дитини, дитина здатна грати безупинно.

Дорослому, який виконує безліч домашніх обов’язків, гра видається дурним, порожнім витраченням часу. Дійсно, коли  дорослий грає з дитиною, нелогічність і нісенітність поведінки стають настільки очевидними, що перед ним постає вибір: учити дитину, як «правильно» (і тим самим зіпсувати гру), або терпіти все «півгодинки», а потім сказати, що дитині пора «почитати» чи допомагати мамі мити посуд, чи помалювати, словом, перевести гру дитини в більш «розумне» доросле русло.

Утім, навіть якщо мама розуміє роль гри в дитячому розвитку, вона  все рівно не може відмовитися від виконання своїх власних і домашніх справ. Таким чином, якщо поруч не має інших дітей,  дитина позбавлена достатньої можливості для гри, для одержання досвіду непослідовності, імпульсивності, безвідповідальної творчості.

Єдині діти в родині часто в спілкуванні віддають перевагу дорослим. Вони готові обговорити «дорослі» теми, допомогти мамі. Залишатись без дорослих вони вибирають «дорослі» заняття: книжка, конструктор, комп’ютер, телевізор. Гра здається їм занадто дурною.

Що вони втрачають? Величезні можливості винайдення та фантазування про життєві перипетії. Діти, спонукувані своїми природними прагненням гри, дуже дбайливо до цієї самої гри ставляться. Вони не облишать грати тільки тому, що виникла розбіжність. Вони сперечаються, сваряться, зляться один на одного, але відразу, протягом декількох хвилин, знаходять компроміс (чи просто забувають про розбіжність) і продовжують грати.

Цей досвід – злості без руйнування стосунків, лютої суперечки, у якій може народитися згода, компромісу і командної роботи – буде безцінним здобуттям дитини для її майбутнього дорослого життя.

Такий досвід, звичайно, дитина може одержати не тільки вдома з братами і сестрами, але й у дитячому садку, і у дворі. Для єдиних дітей ці можливості спілкування з однолітками дуже важливі.

Є, однак, один бік дитячого досвіду, що не здатні заповнити ані садок, ані дитячий майданчик: для дитини надзвичайно важливий факт знаходження в родині нового маляти.

 Справа в тому, що кожна дитина з дуже раннього віку в глибині душі розуміє, що батьки вміють «робити дітей». Ці фантазії в тій чи іншій мірі впливають на емоційний розвиток хлопчиків і дівчаток.

Це і фантазії про те, що «народжують гарних дітей замість мене, поганого», що «безліч маленьких чоловічків сидить у животику в мами, але вона їх не випускає», що «дитинча може бути в моєму животі, і мені не можна ходити в туалет, щоб воно не впало». І багато, багато інших фантазій, незвичних і дивних для дорослих, але цілком логічних і зрозумілих з погляду дитини, що освоює світ.

Дитина переживає реальну вагітність своєї мами, одержуючи можливість переоцінити свої фантазії. Ось вона відчуває, як незручно стає сидіти в неї на колінах через живіт, що росте. Ось вона чує, як довірливо мама повідомляє, що незабаром з’явиться нове маля. Ось вона розуміє, як усі хвилюються перед пологами. А ось вона спостерігає, як мамине тіло повертається до звичного стану.

Спостереження  за тим, як мати годує дитину, купає її, піклується про неї, дозволяє іншій дитині зробити висновки про власні ранні стосунки з матір’ю.

У тому числі це і висновки про те, що мати може піклуватися і любити, навіть коли вона втомилася чи сердиться. Такі спостереження допомагають дитині, коли вона сама свариться з мамою, повірити, що мама все одно дуже її любить.

І ще одне важливе переживання виявляється недоступним єдиній дитині. Це переживання абсолютно особливої ненависті, яка згодом перетвориться на любов. Це дивний досвід, що показує дитині, що щира глибока любов – це дуже багате відтінками почуття, яке припускає і біль, і радість. Біль від почуття заздрощів, ревнощів, утрати. І радість від відчуття збагачення, володіння, душевного зростання.

Психологи вважають дуже цінним досвідом, коли дитина виявляє, що починає любити малюка, якого ненавиділа кілька тижнів тому, коли вона почуває, що готова захищати того, кого пропонувала «віднеси назад у лікарню». Діти, що ростуть разом, вчаться справляться зі своєю агресивністю, і в один чудовий момент вони раптом розуміють, що їм зовсім не все одно, якщо вони кривдять того, кого люблять.

Єдиній дитині в родині доведеться знаходити інші можливості для експериментування зі своїми почуттями й одержання важливого життєвого досвіду. Зрозуміло, батьки, що прийняли рішення про те, що в  них буде одна дитина, постараються забезпечити повноцінний емоційний розвиток малюка. Їм важливо пам’ятати, що «дурні» дитячі ігри, їх «нелогічні» суперечки і «безпринципні» сварки і припинення з однолітками – обов’язкова частина гармонійного розвитку кожної дитини.

Антоніна Смирнякова,

соціальний педагог

 Соціально-психологічного центру

 (за матеріалами книги Г. Кравцової

«Мамо, давай повернемо його лелеці!»).

Категорія: Дорослі | Додав: spcenter (18.06.2015)
Переглядів: 292 | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Соцiально-психологiчний центр © 2017 Хостинг від uCoz
Хостинг від uCoz