Інформація
Пам'ятка бійцю

Меню

Пошук

Вітаю Вас, Гость · RSS 15.08.2018, 09:37

Головна» Публікації » Проблеми учасників АТО. Чи можна їх вирішити?

Проблеми учасників АТО. Чи можна їх вирішити?

Чому багато демобілізованих знову рвуться на війну?

 

Бійці кажуть, що в АТО легше, ніж вдома.  Там є побратими, які не ставлять дурних питань, та накази, які просто треба виконувати. На війні їх вчили виживати, а вдома треба жити. Проблеми сиплються на голову одна за одною. По-перше, треба оформляти інвалідність чи посвідчення учасника бойових дій. А це означає, що треба відвідувати соцслужби, які весь час просять якісь довідки. Для цього потрібен час і купа нервів.  По-друге, треба шукати нову роботу або повертатися на стару. По-третє, у багатьох ще до війни були проблеми у сім’ї. Не кожного дочекалася дружина і не кожного родичі готові прийняти після змін, які з ними відбулися. Багатьом важко спати. Вони зриваються і кричать уночі.

 

Чого хлопці бояться їхати додому, навіть коли знають, що рідні їх чекають і люблять?

 

Повернення додому багатьом часто нагадує дорогу на війну. Це повна невідомість того, що буде. Ніби стрибок із парашутом. Летиш і не знаєш, чи відкриється він.
           Кожен переживає, як його зустрінуть. Чи приймуть без руки чи ноги? Чи не засміють його через вразливість до шуму і натовпу? Багато хто після війни боїться феєрверків та грому. Родичів просять не звати додому гостей у перший тиждень після повернення. Влаштовуйте теплий прийом. Зваріть сину, брату чи чоловіку його улюблену страву вареники та зробіть гарячу ванну. Дайте час втягнутися. Кожного попускає. Але комусь треба кілька тижнів, а комусь півроку, а деяким ще й більше.

 

Що найчастіше викликає у бійця агресію?

 

Агресивність у бійця викликає несправедливість,  з якою він стикається у тилу. Вони повертаються та бачать, що нікому не потрібні. З’являються питання: «Чого так? За кого я там воював?» Шукають винних. Бійцю кажуть:«Доведи, що ти воював». Як це чути воїну, який на фронті провів рік чи два.

Ніхто звідти здоровим не повертається. Ми у новинах часто чуємо про тих, хто приїхав без рук і ніг, досі має осколки, які хірурги не можуть дістати. А у скількох проблеми з серцем та нирками? Скільки повернулося з гепатитами і запаленням легень? Добитися безкоштовного лікування  дуже важко.

Інваліди страждають на фантомні болі, від яких немає ліків. Вони чекають на разову допомогу з інвалідності, щоб продовжити лікування за межами госпіталю. Але компенсації багатьом доводиться «вигризати» у нашої держави. Держава на них намагається зекономити. Як це може не викликати агресію, та, навіть, ненависть?

 

Почастішали самогубства серед демобілізованих. У чому причина?

 

Офіційної статистики  самогубства серед демобілізованих нема. Проблему суїцидів у війську ніхто не обговорює.

У багатьох випадках так дає про себе знати посттравматичний стресовий розлад. Він часто проявляється у людей, які, на перший погляд, самі можуть дати собі раду. У тих, які не скаржаться і не плачуть. Вони замикаються в собі. Можуть лежати і годинами дивитися в стелю, дивитись фільми тільки про війну, слухати пісні на військову тематику,  переглядати фото хлопців, з якими служили.  Такі симптоми можуть  призвести до поганого фіналу.  Це біда, що солдати, які прийшли з фронту, лякаються подальшого життя. Самогубства в нас стали частішати.

 

Що являє собою посттравматичний розлад? Як його здолати?

 

Це дезорієнтація та страх перед невідомим. Його ще називають «синдромом АТО» або «донбаським». Він притаманний кожному другому бійцю. Виникає після довготривалого перебування в зоні бойових дій, втрати побратимів, потрапляння під обстріли, після котлів та полону. Може проявитися одразу після повернення або через кілька місяців після дембеля.

Багато демобілізованих шкодують, що втратили на війні друга, а самі залишилися живими. Намагаються це заливати коньяком, горілкою, пивом. Хтось зловживає фармпрепаратами. Але тут не допоможуть ні заспокійливе, ні антидепресанти.

 

Як рідні можуть допомогти бійцеві побороти алко- і наркозалежність?

 

Не можна тримати вдома алкоголь. Не треба ставити пляшку на стіл. Від цього вашому сину, зятю чи чоловіку не буде легше та апетит не повернеться. Коли сп’яніє, йому важко буде контролювати свою поведінку. Агресія та перепади настрою стають нормальним явищем у людей, залежних від зеленого змія.

З наркотиками все ще гірше. Часто бійці після госпіталю зі знеболювального переходять на наркотики. Кожен препарат, який знімає біль, може призвести до наркотичної залежності. Треба приймати його не довше дозволеного терміну та комбінувати з іншими, аби уникнути звикання. Відвідувати  тренінги психологів та зустрічі демобілізованих бійців.

 

Чому розпадаються сім’ї демобілізованих?

 

Часто  дружини не готові сприймати чоловіків новими. Бо повертаються вони іншими людьми. Не всі здатні пройти випробування війною. Після року розлуки багато чого могло змінитися і в житті самої жінки. Дружини не намагаються знайти спільну мову з коханими. Збирають речі та їдуть до мами. Теща каже: «Кидай його. Бачиш, що з ним війна зробила. Нащо тобі такий?». Адаптацію після війни повинні пройти не тільки чоловіки, але і їхні половинки. Часто дружині треба прийняти та полюбити іншого чоловіка. Не розпитувати та не лізти в душу. Тому, хто пройшов пекло, з дружиною має бути комфортно просто помовчати. Поступатися, приймати у

 своє життя його побратимів.

 

Що допомагає адаптуватися до мирного життя швидко та безболісно?

 

Головне – не засиджуватися вдома. Можна повернутися до свого хобі: поїхати в ліс за грибами, на полювання, рибалку, зайнятись улюбленим видом спорту. Виїхати з сім’єю на пікнік. Повернутися на роботу або знайти нову.

90 % демобілізованих не хочуть займатися тим, що робили до війни. Дехто ризикує почати власну справу, але таких одиниці. Більшість боїться, що все можуть відібрати. Бачать, що система не змінилася і це дратує. Але все таки треба починати щось робити. Наприклад, вчити англійську, йти на курси програмування. Не можна складати  руки, ламатися, здаватися. Треба ризикувати.

 

Багато АТОвців в інтерв’ю згадують про почуття провини. Картають себе, що втратили на війні близького товариша. Як побороти у собі думки про вину?

 

Найважче ветерани переносять втрату бойового побратима. Дехто пробує заглушити алкоголем почуття провини. Але це тільки посилює душевний біль. Щоб страждання припинилися, треба діяти. Ось найпростіші поради. Можна провідувати  вдову, маму чи дітей загиблого побратима. Допомагати їм, опікуватись ними, телефонувати. Провідувати побратимів, які лежать у госпіталі. Зайнятись волонтерством. Опікуватись дітьми, які втратили своїх батьків у цій війні.

 

Чи отримують бійці належну психологічну допомогу після дембелю?

 

Усюди по світу є проблеми з психологічною адаптацією бійців. Але у Штатах чи Франції бійців після повернення з бойових завдань, перш ніж відпустити додому, відправляють на відпочинок і реабілітацію. У нас їх кидають в життя. У нас навіть після полону з людиною не завжди працює психолог. Адаптаційні центри допомоги почали відкриватися, але бракує самих військових психологів. Але ж у тому, що багато воїнів повертається з війни з розхитаною психікою, винна саме держава.І необхідно зрозуміти, що психологічна допомога хлопцям потрібна не тільки після, а ще до відправлення на фронт.

Алла Боровик,

фахівець із соціальної роботи

Соціально-психологічного центру м. Славутич

 (за матеріалами Інтернет-ресурсів)

Категорія: Дорослі | Додав: spcenter (09.08.2018)
Переглядів: 7 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Соцiально-психологiчний центр © 2018 Хостинг від uCoz
Хостинг від uCoz