Інформація
Пам'ятка бійцю

Меню

Пошук

Вітаю Вас, Гость · RSS 19.11.2017, 14:02

Головна» Публікації » Сила слова

Сила слова

Слова підтримки від дорогих та коханих людей на війні набувають особливої ваги. Бійцям важливо почути, що їх чекають, що у них вірять. Їхнім рідним важливо мати цю  можливість виговоритися. Але бувають моменти, коли і ті й інші потребують підтримки нас, незнайомців. Людей, які готові сказати – все не даремно.

            Психологи говорять: людина звикає і пристосовується до всього, в тому числі і до війни. Потрапивши в зону проведення АТО, бійці за лічені дні починають орієнтуватися, з чого стріляють і в який бік летить снаряд. Дуже швидко перестають геройствувати, навіть якщо розуміють, що в запасі є час докурити цигарку. Усвідомлюють: від їхньої загибелі нікому не стане легше. А найголовніше: все, що відбувається навколо них, на жаль, не дитячі ігри. Не по дитячому повинно бути і для нас, тих, хто далеко від бойових дій. І найелементарніше, що може зробити кожен: не робити вигляд, що війна йде в іншій країні.

            «А буває і так, що телефонує дружина, питає, про те чим займаєшся, а у чоловіка якраз банний день (велика рідкість, справжнє свято), – говорять волонтери. – Він їй на радощах: «Приводжу себе в порядок, перу речі». А вона йому у відповідь: «Так ти там прохолоджуєшся, а я тут ледве кінці з кінцями зводжу, грошей не вистачає…». Зрозуміло, що і дружинам нелегко, але чоловіки – на війні, і їм потрібне розуміння, а «не промивка мозку».

             «Поки боєць знаходиться в зоні АТО, не розповідайте йому про свої страхи і тривоги, не плачте в трубку. Військовий, який перебуває в зоні бойових дій, живе на межі своїх можливостей. Якщо у нього не буде впевненості, що вдома все добре, він не зможе ефективно виконувати бойові задачі. Бійцю потрібно дати зрозуміти, що вдома чекають його скорішого повернення, за нього переживають, його люблять, і знають, що він повернеться живий, здоровий і з перемогою», – говорять  психологи.

            Саме там, на війні, відбувається переоцінка цінностей, змінюється світосприйняття, на багато речей бійці починають дивитися по новому. Одружені признаються, що тільки там зрозуміли, наскільки дійсно їм важлива сім’я.

            Можливо, тому солдати намагаються приблизити умови свого проживання в зоні АТО до домашніх. Звичайно, шпалери в бліндажах не клеять, але стараються, щоб було чисто і хоча б трошки затишніше. Розвішують малюнки і листи дітей. Це частинка того, що нагадує про дім та зігріває душу.

 

            Дитячі листи

            Підтримка дітей дійсно відіграє велику роль для тих, хто знаходиться на передовій. В кінці кінців, українські військові борються за майбутнє країни, а хто, як не діти, стануть її обличчям. Багато хто з бійців носять листи від діток під бронежилетом, ближче до серця. Ця частинка дому є своєрідним оберегом, яка захищає його у найскрутніші хвилини.

 

            Що писати?

            Не тільки діти відсилають на передову свої листи і малюнки. Деякі дівчата навіть пишуть листи з обіцянками «вийти заміж за героя». Який ефект приносять такі послання?

            Лист на фронт – велике благо, особливо від дітей. Це докази того, що бійці, які ризикують своїм життям, роблять це не даремно. Є ті, заради кого вони це роблять.

            Що стосується листів від дівчат і жінок… Ми, в принципі, повинні бути чесними, не дивлячись на військову ситуацію. Будь-які відносини, закладені на обіцянках, які неможливо виконати, являються не зовсім надійними. Тому, якщо дівчина пише листа з обіцянкою вийти заміж, де гарантія, що вона зможе її виконати, навіть не знаючи кому пише? Таким жінкам потрібно задатися запитанням, для чого вони це роблять. Краще писати про власні переживання, що ми хвилюємося і хочемо допомогти, і це буде більш ефективним, ніж обіцянка вийти заміж.

 

            На межі відчаю

            Не меншої, а можливо навіть і більшої підтримки потребують і сім’ї військових. Складніше всього у даній ситуації матерям бійців. Багато з них нерідко опиняються на межі відчаю. Для них вкрай важливо, щоб поряд була присутня людина, яка морально сильніша і здатна контролювати емоції.

            Рідні гірше справляються з тим фактом, що близькі воюють, ніж самі військові. Кожен стає агресивним і переляканим у тому випадку, якщо не може контролювати ситуацію. Тому солдат, які знаходяться на полі бою, набагато більше довіряє собі у страшній ситуації, чим родич своїй близькій людині, знаходячись від неї у 500-х кілометрах у безпечній зоні. І родичам також потрібна підтримка. Дуже складно бути стриманим, коли читаєш зведення із зони бойових дій, коли твій чоловік, товариш чи брат – там…

            Дайте їм зрозуміти, що поряд є хтось, хто може підтримати і допомогти. Переживання в родині бійців неминучі, але градус можна понизити, обмеживши доступ до ЗМІ і обмеживши себе від повідомлень «всі пропали, всіх зливають». Є зв'язок з вашим сином / чоловіком / братом – з ним все добре. На все інше краще не звертати уваги.

            Дуже сильно потребують підтримки і сім’ї, чиї сини і чоловіки загинули в зоні АТО. Не знаєте, що їм написати? Так і напишіть. Напишіть, що не знаєте, що написати, які слова підібрати, щоб утішити їхнє горе. Напишіть, що країна і кожна її людина завжди будуть пам’ятати, яку жертву віддала їхня сім’я, що вона не даремна. Напишіть просто матері, батьку, вдові, дитині загиблого солдата чи офіцера.

            Ось приклад знаменитого листа Лінкольна матері загиблих солдат:

            «Шанована Місіс Біксі! Мені показали сьогодні в нашому штабі зводку командуючого нашої Армії в Масачусетсі. Ви – мати п’ятьох синів, які загинули на полі бою. Я розумію, наскільки холодні і безкорисні мої слова при спробі полегшити Ваше горе при настільки непоправній втраті. Але не можу обійти увагою той факт, що Республіка вдячна цим героям, яку вони спасли ціною власного життя. Я молюся, щоб Господь полегшив Ваші страждання і залишив світлу пам'ять про улюблених і втрачених. Ви можете гордитися синами, які поклали все своє цінне на вівтар свободи. Щиро Ваш і з повагою, Авраам Лінкольн».

            Історики до цих пір сперечаються про те, чи існував цей лист і його адресат насправді. Але якщо ні, то це та легенда, яку варто було придумати як приклад звертання до сімей, які втратили на війні своїх близьких.

           

Ірина Олекса,

фахівець із соціальної роботи

Соціально-психологічного центру

 (за матеріалами Інтернет-ресурсів)

Категорія: Дорослі | Додав: spcenter (15.09.2017)
Переглядів: 28 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Соцiально-психологiчний центр © 2017 Хостинг від uCoz
Хостинг від uCoz